З початку широкомасштабного вторгнення росії до України з Донеччини евакуювалися не лише мирні мешканці, а й підприємства. Власники бізнесу переносять виробництво в інші регіони не лише для того аби зберегти обладнання, робочі місця та прибутки, -таким чином вони допомагають працівникам та їх родинам переїхати у безпечне місце. Перемістити потужності та обладнання допомагає державна програма релокації підприємств. Згідно з цією програмою підприємці отримують допомогу в перевезенні обладнання, пошуку приміщень для виробництва та розселенні працівників. Скористатися нею може кожен, чий бізнес опинився під загрозою через війну. З одного боку, переїзд підприємств в умовах війни та складної економічної ситуації дозволяє підтримувати економічний потенціал країни, з іншого – існує ризик того, що підприємства-переселенці приживуться в іншому регіоні і ніколи не повернуться додому. «ОстроВ» поцікавився у підприємців з Донеччини, як їм працюється на новому місці, наскільки складно було перемістити виробництво в інший регіон та чи планують вони повернутися на малу батьківщину після завершення війни. Від магнітів до карти України Підприємство «WoodLIke», яке спеціалізується на виготовлені сувенірної продукції з дерева та фанери, переїхало з Костянтинівки до Києва у травні. Співвласниця підприємства Наталія Поколенко розповіла про те, що ідея створення сувенірної продукції з дерева та фанери прийшла до неї з чоловіком давно, а розпочати власну справу Наталії та Дмитру вдалося у 2019 році. Наразі на підприємстві вони працюють утрьох, разом з донькою. Марія ще студентка, і відповідає за рекламу та просування продукції на ринку. Родина Поколенків, яка працює на підприємстві «WoodLIke» «Ми любимо подорожувати, з кожної поїздки привозимо додому якісь сувеніри, як правило, магніти з дерева чи кераміки. Якось ми подумали, а що привезуть люди, які побували у Донецькій області? Чи виготовляють у нас такі сувеніри, які б нагадували людям про Донеччину?» – розповідає Наталя про те, що підштовхнуло створити підприємство. Підґрунтям для того, щоб працювати саме з деревом, стала історія родини Дмитра. Його прадід був теслярем. В часи НЕПу (20-ті рокі минулого століття) він виготовляв у Костянтинівці рами для дзеркал та багети. Одне з цих дзеркал, якому близько 100 років, і нині прикрашає будинок подружжя. А майстерня, яку родина облаштувала на території власного подвір'я у Костянтинівці, знаходиться саме там, де і майстерня прадіда. У підприємців були певні заощадження, на які придбали лазерний верстат для виготовлення сувенірів. Першою їх продукцією стали магніти із символікою Донецької області, наприклад, із зображенням відомої стели, яка зустрічає гостей Донеччини і біля якої так люблять всі фотографуватися, або карта області з написом «Я звідси». Сувенірна продукція від «WoodLIke» Всю сувенірну продукцію «WoodLIke» виготовляє на замовлення. «Ми не маємо приміщення для складу. Та й виготовити багато сувенірів, які будуть довго чекати на покупців, вважаємо не надто розумно, бо їх можна ніколи не продати. Тому, коли ми щось вигадуємо, то робимо це в одному примірнику, фотографуємо і викладаємо у соціальні мережі, а потім збираємо замовлення. Виготовляємо продукції стільки, скільки нам замовили», – пояснює Наталя. Замовляють зазвичай підприємці (зокрема, туристичний бізнес), але нерідко і люди, що прямують у закордонні подорожі чи відрядження. Свого часу подружжя подарувало Громадській організації «Файно» з Краматорська велику мапу України. Це масштабний і найулюбленіший наш проект. Над ідеєю працювали майже місяць. Мапа складається з пазлів. Тобто кожна область це окремий пазл, в якому купа дірочок у вигляді певного малюнку, який можна вишити. ГО «Файно» потім вишили цю мапу і на День незалежності у 2019 році виставили у парку, а потім перенесли до бібліотеки Краматорська, – розповідає Наталя. Коли вона виклала фото мапи у Фейсбуці, отримала купу замовлень з різних куточків країни. А нещодавно таку мапу «WoodLIke» з робили для посла Південної Кореї в Україні. Карта України від родини Поколенків Київ, «марки» та eBay Подружжя планувало розширити асортимент виробництва, і за тиждень до початку «великої війни» за грантові кошти від Донецької облдержадміністрації «WoodLIke» придбало 3D фрезер. «Якщо із лазером можна виготовляти лише плоскі вироби з дерева чи фанери, то на 3D фрезері – об’ємні. Тож до війни ми встигли зробити лише один виріб на новому обладнанні – тарілку-менажницю», – пояснює Наталя. Рішення про перевезення підприємства в інший регіон родина обдумувала майже місяць. Допомогли зробити цей крок саме семінари для підприємців, де обговорювали основні питання релокації бізнесу. Підприємство «WoodLIke» виїздило з Костянтинівки на початку травня, коли вже почався гострий дефіцит пального та зросли ціни на вантажні перевезення. До того ж, аби завантажити фрезер, який важить 800 кілограмів, необхідний був автонавантажувач. На той час знайти таку техніку у Костянтинівці було непросто. «Ми знайшли єдиний автонавантажувач, який залишився у місті. За його допомогою вдалося загрузити фрезер та УФ принтер, який наносить кольорові малюнки на дерево, у транспорт та вивезти з Костянтинівки. Ціна перевезення за ніч зросла на 30%. Але вже не стали відмовлятися», згадує про переїзд Наталія. Згідно з програмою релокації, перевезення обладнання підприємств безкоштовно здійснює «Укрзалізниця», «Укрпошта», або ж підприємець його перевозить за власні кошти з подальшою компенсацією. «WoodLIke» оплатило витрати власним коштом, потім подали заявку на компенсацію переїзду, але поки не отримали. За словами підприємців, вони розглядали кілька можливих міст для переїзду, але обрали саме Київ. «Ми знайшли цех, який хотіли орендувати для своєї майстерні, але коли вантажівка з обладнанням вже наближалась до Києва, нам відмовили в оренді. Тоді терміново почали шукати інші варіанти і швидко зайшли двоповерховий приватний будинок. На першому поверсі облаштували майстерню. Він якраз для цього пристосований. А на другому поверсі ми живемо. Тож ми знайшли більш вигідний варіант, бо заощаджуємо час, який би витрачали на проїзд до роботи та дефіцитне пальне», – пояснює Наталя. На її думку будь-яка криза – це поштовх до розвитку та удосконалення. Наразі підприємці шукають нові ринки та клієнтів. Останнім часом лідирує серед замовлень магніт по мотивам відомої марки про російський військовий корабель. Магніт по мотивам відомої марки До речі, нерідко дрібнички від «WoodLIke» замовляють саме жителі Донеччини, і передають їх бійцям на передову. 20% прибутку від реалізації сувенірів подружжя перераховує на потреби військових підрозділів, які захищають країну на сході. Наразі родина Поколенко планує виходити на закордонний ринок, продавати свої сувеніри на eBay, розширяти асортимент, виготовляти речі з дерева. А після нашої перемоги подружжя мріє повернутися у рідну Костянтинівку. Як «Варно» прийняли на Волині Товариство з обмеженою відповідальністю «Варно» у довоєнний час працювало у Краматорську на базі колишньої швейної фабрики, заснованої ще у 1936 році. До війни кількість співробітників сягала 140 осіб. Близько 85% продукції підприємство виготовляло на експорт, співпрацювало з відомим брендом «Воронін». Через війну підприємство переїхало в селище Турійськ Волинської області. Про те, чому обрали саме Волинь, чи складно було переїздити та наскільки держава допомагає з релокаціею підприємств з «гарячих точок», розповіла директорка ТОВ «Варно» Інна Калєкіна. Отже, краматорчанки шиють сорочки та блузи на експорт. Оскільки підприємство працює із замовниками з Польщі та Литви, переїзд саме на Волинь значно зменшив витрати на доставку товару до замовника. Від Краматорська до кордону з Польщею більше 1500 кілометрів, а з Ковельського району, де наразі розташоване підприємство, усього близько 60 кілометрів. «До того ж ми шукали громаду, в якій б могли надати житло семи родинам наших працівників, які хотіли виїхати з Краматорська разом з підприємством. Голова Турійської громади допоміг з пошуком житла. Наразі наші працівники живуть у селі неподалік. Житло місцева влада надала їм безкоштовно», – розповідає пані Інна. За її словами, вони розглядали варіанти перевезти швейне виробництво у Володимир чи Луцьк, але в цих містах вже працюють швейні підприємства, тож не хотіли в складній економічній ситуації створювати зайву конкуренцію колегам. Найскладніше було перемістити обладнання. Перевозити швейні машини залізничним транспортом не можна, обладнання потребує обережного поводження. Тож довелось наймати кілька фур, і це з урахуванням вартості палива, було недешево. За програмою релокації держава компенсує 50% транспортних витрат, але вже по факту, тож аби перевезти бізнес, треба мати кошти. До того ж складно було завантажити об'ємне і важке обладнання у автотранспорт, – пояснює директорка. Після переїзду до Турійська підприємство розмістилося у приміщенні колишнього будинку школярів (із пошуком місця також допомогла місцева влада), і почало підбирати персонал. В цьому питанні за допомогою звернулись до Турійської районної філії Волинського обласного центру зайнятості. На сьогодні на підприємстві задіяні 30 людей, більшість з яких місцеві мешканці. Поки що у Турійську працює пошивний цех. Інна Калєкіна розповіла, що нині триває навчання персоналу, але як тільки процес налагодиться, у планах відкрити ще розкрійний цех. Це дозволить створити ще 20 робочих місць. «Наше обладнання налаштоване на пошиття легких тканин, тож працювати з більш щілини тканинами – шити щось ще, крім сорочок та блуз поки не плануємо. Наразі великих замовлень немає, але нас виручають наші постійні замовники з Польщі та Литви», – каже директорка ТОВ «Варно». За словами Інни Калєкіної, після нашої перемоги підприємство повернеться у Краматорськ, однак «хочемо аби тут працювала наша філія, тому намагаємось залучати волинян, щоб частина підприємства залишилась у Турійську». Альона Польова, Донецька область – Київ – Волинь, спеціально для «ОстроВа» Фото Наталії Поколенко та з сайту «Волинські новини»
